Oksana. Szkic sielankowy. Poematy i wiersze

Abstract

Włodzimierz Wysocki (1846–1894) is a poet forgotten in contemporary Polish literature, whose memory is, however, still preserved in Ukrainian literature and among the Polish intelligentsia living in Kyiv, Zhytomyr and Lviv. The writer was born at the time when the Romantic tradition, important for Polish culture in the 19th and 20th centuries, was only begining to take shape, while the Positivist tradition, questioning the ideas and symbols of Romanticism, still exerted significant influence. Wysocki grew up with these two traditions, far from the Polish cultural centres. He was born in 1846 in Romaniv in Volhynia into a family of minor nobility. He graduated from a junior high school in Zhytomyr and then settled down in Kyiv. His passion was photography and he gave lectures on that topic. His photography business brought him recognition from the residents of Kyiv, as well as a considerable fortune. When it comes to his writing career, he made his debut in 1882 with a satirical poem Wszyscy za jednego (All for One. Epigram) (Kyiv). He subsequently published the narrative poems Laszka (Lachian woman) (Kiev 1883), Las (Forest) (Kiev 1885), Bocian. Dwie legendy (Stork. Two legends) (Kyiv 1894), satirical works Zaklęta łza. Ballada (Enchanted tear. Ballad); Nowe Dziady. Żarcik poetycki (New Dziady. A poetic joke) (Kyiv 1885), Oksana. Szkic sielankowy (Oksana. Idyllic sketch) (Kyiv 1885), as well as Satyry i bajki (Satires and fables)(Kyiv 1894). The author corresponded with Eliza Orzeszkowa. He visited Warsaw, Grodno, Vienna and Dresden. His poetry combines elements of Polish and Ukrainian culture and history, and is full of patriotic accents concealed from the eye of the Tsarist censorship). Wysocki’s point of reference as a poet were the poets of the Ukrainian school in Polish poetry (Malczewski, Goszczyński, Zaleski), Mickiewicz and Słowacki, as well as positivist writers, from whose work he draws inspiration with respect to social and political ideas. As Marek Nalepa observes: “Wysocki’s short literary biography meant that his entire poetic oeuvre is characterised by a certain freshness, despite his sometimes overt or even provocative use of Romantic models and his use of well-known stylistic cliches, which was noticed by the creator and editor of ≫Pravda≪, Aleksander Świętochowski, who wrote that the poet ‘held in strong hands his poetic lute, from which he could produce so many fresh tones, which were sad, but only with the sadness of youthful souls!’ [A. Świętochowski, Włodzimierz Wysocki (posthumous tribute), ≫Prawda. Tygodnik polityczny, społeczny i literacki≪ 1894, no. 33, p. 202]. This voice is particularly important given the fact that Świętochowski was one of the literary mentors of Wysocki, as well as the first reader of most of his works Introduction). In turn, Ukrainian researcher Mariya Bracka states that: “Wysocki’s uniqueness as an artist compared to the Polish positivists lies in the preservation and presentation in epistolography of a rather strong model of Polish identity despite its constant exposure to Russian imperial influence and declaration of loyalty towards the Tsarist authorities. […] not only was the author pained by the Polish national question, not only did he attempt to promote the disappearing Polishness in Kyiv by printing his own works in Polish, but he also accepted and supported the development of a separate Ukrainian nationality and original Ukrainian literature, unlike many epigones of Romantic Ukrainianophilia (including his fellow Ukrainianophile – Rawita-Gawroński). By analysing Polish-Ukrainian history and relations, Wysocki tries to foster understanding, affinity and mutual respect, to reflect on the past and to work together for the sake of a better future” (Introduction). The volume is preceded by introductions by: Marya Bracka, PhD – a Polish studies expert at the Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine) and Prof. Marek Nalepa of the University of Rzeszow (Poland). The volume was edited and preceded by the Editor’s Note by Prof. Jarosław Ławski of the Department of Philological Research “East – West” at the University of Białystok. The volume is published as part of the project of the Ministry of Education and Science – the National Programme for the Development of the Humanities under the grant “Continuation of critical editions of outstanding, forgotten works of 19th-century Polish Romantic literature in the Academic Publishing Series ‘Black Romanticism’ in twelve volumes”. The project was designed by Prof. Halina Krukowska (1937–2019).

Влодзімеж Висоцький (1846–1894) – забутий сьогодні в польській літературі поет, пам’ять про якого досі зберігається в українській літературі та в колах польської інтелігенції, що проживає сьогодні в Києві, Житомирі та Львові. Письменник народився, коли романтична традиція, важлива для польської культури ХІХ-ХХ ст., тільки формувалася, натомість сильний вплив мала традиція позитивізму, що піддавав сумніву ідеї та символи романтизму. Висоцький виріс на перетині цих двох традицій, далеко від польських культурних центрів. Він народився 1846 року в Романові на Волині в родині дрібної шляхти. Закінчив гімназію в Житомирі, а потім оселився в Києві. Його захопленням була фотографія, він читав про неї лекції. Фотоательє принесло йому визнання киян і значні статки. Дебютував він у 1882 році сатиричною поемою «Всі за одного. Фрашка» (Київ). Потім опублікував вірші «Лашка» (Київ 1883), «Ліс» (Київ 1885), «Лелека. Дві легенди» (Київ 1894), сатиричні твори «Заклята сльоза. Балада», «Нові праотці. Поетичний жартик» (Київ 1885), «Оксана. Ідилічний нарис» (Київ, 1885) та «Сатири і байки» (Київ, 1894). Листувався з Елізою Ожешковою. Побував у Варшаві, Гродно, Відні та Дрездені. Його поезія поєднує в собі елементи польської і української культури та історії. Вона була сповнена патріотичних акцентів (прихованих від царської цензури). Висоцького можна порівнювати з поетами української школи в польській поезії (Мальчевський, Гощинський, Залеський), Міцкевичем і Словацьким, а також з письменниками-позитивістами, з творів яких він надихався суспільно-політичними ідеями. Як зауважив Марек Налепа: «Коротка літературна біографія Висоцького надала всій його поетичній творчості, незважаючи на інколи відкритий чи навіть провокаційний потяг до романтичних шаблонів і стилістичних кліше, певної свіжості, яку помітив творець і редактор ‘Правди’ Александер Швєнтоховський, пишучи, що поет ‘тримав у сильних руках свою поетичну лютню, з якої видобув стільки свіжих, соковитих тонів, а якщо й сумних, то лише сумом юнацьких душ!’ [A. Швєнтоховський, Влодзімеж Висоцький (посмертна пам›ять), «Правда. Тижневик політичний, громадський і літературний» 1894, № 33, стор.202]. Цей голос є особливо важливим, оскільки його автор був одним із літературних наставників Висоцького, який зробив ‘Емісара правди’ першим читачем більшості своїх творів» (Вступ) . У свою чергу українська дослідниця Марія Брацька зазначає: «Унікальність Висоцького як митця на тлі польських позитивістів полягає у збереженні та представленні в епістолографії досить сильної моделі польської ідентичності, незважаючи на постійне піддавання її російському імперському впливу та декларування лояльного ставлення до царської влади. [...] йому не тільки болить польське національне питання, він не тільки намагається підтримувати залишки польськості в Києві, друкуючи власні твори польською мовою, але також приймає і підтримує розвиток окремої української національності та самобутньої української літератури, на відміну від багатьох епігонів романтичного українофільства (між іншими, свого колеги-українофіла Равіта-Ґавронського). Аналізуючи історію та польсько-українські відносини, Висоцький намагається протягнути нитку порозуміння, нитку симпатії, взаємоповаги, переосмислити історичні події та співпрацювати в ім’я майбутнього» (Вступ). Вступ до тому написали: доктор Марія Брацька – филолог-полонист Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (Україна) та проф. Марек Налепа з Жешувського університету (Польща). Том відредагував та написав примітку «Від редакції» проф. Ярослав Лавський з кафедри філологічних досліджень «Схід-Захід» Університету Білостока. Том видано в рамках проекту Міністерства освіти і науки під назвою «Загальнодержавна програма розвитку гуманітарних наук» у рамках гранту «Продовження критичних видань видатних, забутих творів польської романтичної літератури ХІХ ст. у науково-видавничій серії «Чорний романтизм» у дванадцяти томах». Проект науково опрацювала проф. Галина Круковська (1937–2019).